Природознавство на час карантину

Природознавство 

Для чого створюють заповідники? Ботанічні сади . 

Повторимо 

Д\З ст 135- 138

Детальніше. 

Які легенди про рослини і тварин складали у давнину?

МАТЕРИНСЬКІ СЛЬОЗИ (маргаритки)

Рано навесні, лише зійде сніг, на луках, на пагорбах, понад стежками з’являються маленькі білі квіточки-зірочки. Це стокротки, або маргаритки. У народі їх називають материнські сльози, про них складено таку легенду.

Мала одна вдова трьох красенів синів-козаків. Посунула на Україну татарська орда. Попросили сини в матері благословіння, осідлали коней вороних і разом з побратимами поїхали воювати. Люта січ була, але козаки не відступили й з перемогою повернулися в рідні домівки. Але мати не дочекалася своїх синів, бо полягли вони в битві. Боса по білому снігу бігла вдова і тяжко голосила за ними. Де впали її сльозинки, там розквітли маленькі квіточки.

ЛЕЛЕКА

Бог дав людині лантух і наказав віднести далеко в ліс та закопати за умови не розв’язувати і не заглядати в нього. Та на півдорозі чоловік не втримався і поцікавився, що ж він несе. Тоді з лантуха вистрибнули жаби, вужі та змії і розповзлися по всьому світові.

Розгніваний Бог перетворив чоловіка на лелеку і звелів ходити по полях та болотах і збирати всяке «гаддя».

Люди вірили, що лелека приносить щастя тій оселі, де він збудував гніздо. Якщо ж хтось зруйнує гніздо, то лелека принесе вогню і спалить хату.

ПРО КРИНИЦЮ-ЖУРАВЛЯ

Пішов одного разу маленький хлопчик до лісу і заблукав. Блукав він довго, із сил вибився і набрів на покинуту криницю. Хотів напитися води, та криниця була глибокою. Сів хлопчик під криницею і заплакав.

А в небі на той час пролітали журавлі. Побачив один журавель хлопчика, опустився на землю, нахилив свою довгу шию у криницю і дістав води. Хлопчик водички попив, сил йому додалося, і він зміг знайти дорогу додому. Удома він розповів про чарівного птаха — журавля, що врятував йому життя. Відтоді люди почали виготовляти з деревини журавлів і ставити коло криниці.

СОЛОВЕЙКО

Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень нашої Батьківщини. Ця пташка — соловей.

Колись давно ця гарна пташка гніздилася в далеких краях і не знала дороги в Україну. Але солов’ї були дуже співучі, тому літали по всьому світу і збирали пісні всіх народів для місцевого царя. Залетів один соловейко на Україну і сів спочити в якомусь селі.

Зайшло сонечко, і люди гуртом повертали додому. То тут, то там чулися пісні. Пісні були сумними, бо тяжка праця за день забирала багато сил. Тож соловей заспівав і звеселив людей. Забули люди про втому і теж заспівали своєму заморському гостю гарних пісень.

З усіх земель злетілися солов’ї до царського саду, співаючи йому почуті пісні. Але все те було вже знайоме цареві. Аж ось під вікнами заспівав соловей з України, і цар здивувався. Таких пісень він ще не чув і велів тому солов’ю співати день і ніч...

Зачудовані солов’ї навесні гуртом полетіли в Україну, щоб слухати наші пісні, перекладати їх на пташину мову і нести в далекі краї. Саме в нас вони висиджують пташенят, щоб від самого народження вони чули найкращі у світі пісні.

Папороть

Один раз на рік, у ніч на Івана Купала, папороть квітне маленькими квіточками, що горять, як вогонь. Кому вдасться знайти квітку папороті, для того нема нічого неможливого: він знатиме, де є скарби в землі, і діставатиме їх без особливих зусиль, йому відчинятимуться всі замки без ключа, він розумітиме мову рослин і тварин. Та роздобути квітку папороті дуже важко, бо вона квітне тільки мить і пильно охороняється чортами. Один чоловік напередодні Івана Купала пас худобу в лісі, загубив її і почав шукати. Випадково впала йому на личак квітка папороті. То він одразу й дізнався, де худоба, розшукав її та й пригнав додому. Крім того, йому раптом стало відомо, де закопані скарби. «Давай заступ,— сказав він жінці,— піду викопувати гроші». «Та візьми інші личаки,— каже жінка,— бо ці мокрі». Чоловік почав перевзуватися — і тієї самої миті забув геть усе.

Петрів батіг

За колишніх часів іде було святий Петро межею, візьме прутик дикого цикорію і хльосне ним, як батіжком. А жучки і мушки, які лиш сидять на колоссі, вже й знають: усі злітають і не сміють переводити хліба. Петро кине свій батіжок на землю, а він прийметься там і росте. А всі жучки і мушки вже добре знають, що ту ниву, де росте петрів батіг, треба обминати. Та це було колись, а нині і петрів батіг не рятує хліба.

Зозуля

Існує низка народних переказів про походження зозулі. За одним із них, зозуля — це вдова, тому вона не в’є власного гнізда і не висиджує пташенят. За іншим, зозуля була колись жінкою, яка вбила свого чоловіка, тепер вона одиноко літає по лісах і ніколи не знайде собі пари.